Днями юнацька збірна України повернулася з Сербії, де брала участь у відбірковому турнірі до Юнацьких Олімпійських Ігор, і в підсумку в своїй групі посіла друге місце, пропустивши поперед себе португальських однолітків. Про свої враження від перших офіційних матчів за збірну України в ексклюзивному інтерв’ю офіційному сайту Асоціації футзалу України розповіли харків’яни, гравці команди «Локомотив-Хвиля» Євген Козлов та Едуард Нагорний.

- Ви не брали участі в червневому «Турнірі розвитку УЄФА», в якому грала юнацька збірна України. Коли ви вперше дізналися про зацікавленість вами, як потенційними кандидатами, до команди, яка буде приймати участь у відбірковому турнірі до Юнацьких Олімпійських Ігор?
Євген Козлов: - Наприкінці серпня мені подзвонив Віталій Олексійович Одегов і сказав, що хоче залучити мене до збору збірної України. А до його початку запропонував мені тренуватися з його командою, яка грає в Кубку ФК «Універ». Я прийшов на тренування і почав працювати, а потім вже почалися тренування і в команді «Локомотив-Хвиля». Тож, почав багато тренуватися, щоб до збору бути в належній формі.
Едуард Нагорний: - За тиждень чи за два до турніру в Італії мені подзвонив Віталій Олексійович, і запропонував прийняти участь в ньому. До тієї команди, яка поїхала на «Турнір розвитку УЄФА», я не зміг пробитися до складу, бо бракувало тактичної підготовки. Тож, два тижні довелося тренуватися, і я поїхав до Монтесільвано, де ми посіли третє місце. Потім влітку я працював, сподіваючись отримати виклик на збір перед Сербією.

- До того, як потрапили в поле зору Віталія Одегова, де в Харкові тренувалися? Як прийшли у футзал?
Є.К.: - З «Локомотивом-2» тренувалися вдвох. Спочатку я тренувався в ДЮСШ, а потім мені подзвонив тренер «Локомотиву-2» Олександр Кузьменко, і я перейшов до цієї команди. Взагалі футзалом я почав займатися тільки з минулого року, а до того був у Академії «Металіста». Там моїм тренером був Андрій Анатолійович Дуплій. Але на «Металісті» на той час був не дуже гарний стан справ, люди розбігалися, і я вирішив спробувати щось нове. Так в моєму житті почався футзал.
Е.Н.: - У мене все було просто – я одразу прийшов у футзал, до ДЮСШ, а потім вже був «Локомотив-2».

- Як для себе відчуваєте, футзал для вас – це вже серйозно?
Є.К.: - Я вже у футбол не хочу повертатися, мені здається, що мені вже буде важко перелаштовуватися з футзалу на футбол. Я вже всередині себе налаштувався на футзал, і мені здається, що у футзалі в мене буде все відмінно, що моє майбутнє – у футзалі.
Е.Н.: - В мене габарити такі, що як раз для футзалу. І хоча недоліків ще дуже і дуже багато, тому треба буде багато працювати, що прогресувати.

- Давайте пригадаємо заключний збір команди, який був в Ужгороді.    
Є.К.: - Нас там було на зборі 12 чоловік – 3 воротарі та 9 польових гравців. Ми знали, що по одному воротарю та польовому гравцеві будуть прибирати. І нам сказали, що хто себе на цьому зборі краще покаже, той і поїде до Сербії. Спочатку були дворазові тренування, а перед від’їздом була контрольна гра. Умови для тренувань в Ужгороді були дуже чудовими. Там є і майданчик, і басейн – все дуже зручно.

- А через те, що комусь доведеться їхати додому не було якогось хвилювання, напруження?
Е.Н.: - Ні, такого не було. Всі хлопці спокійно працювали, хотіли показати тренерові свій максимум. Десь розуміли, що права на помилку немає, треба бути сильнішим, бо поїхати мали тільки сильніші. В контрольній грі з місцевою командою «УжНет» я дуже хотів себе проявити, ми виграли 4:0, і я забив останній м’яч в цій грі.

- Едуард, ти вже казав, що був в Італії, а в тебе, Євген, були поїздки за межі України?
Є.К.: - Колись їздив до Росії, але то я не рахую, тож до Європи поїхав вперше. Коли їхали до Сербії, все було легко та спокійно. Але дорога була тривалою, тому десь трохи втомилися, і в ногах це відчувалося.

- Коли ще були в Ужгороді, основна підготовка була націлена на матч з Сербією, чи всім суперникам приділяли увагу?
Є.К.: - Максимальна увага була на Сербію. З нею була перша гра, і вона була дуже важливою. У головного тренера було відео всіх матчів збірної Сербії, і ми їх ретельно розбирали. На якихось епізодах зупинялися, переглядали їх, щоб розібратися, як грає суперник.

- Що для себе вдалося помітити в грі сербських хлопців?
Е.Н.: - Одразу було помітно, що вони високі на зріст, і з ними буде дуже важко боротися, бо у нас у команді було ще кілька гравців невеликого зросту, як у мене. Попри їх перевагу в зрості, нас налаштовували, щоб не програти в боротьбі.
Є.К.: - Вони такими міцними на майданчику і виявилися. Під час гри можуть і штовхнути, поставити лікоть.

- До цього ще можна й додати підтримку сербських вболівальників?
Є.К.: - Вся трибуна не була заповнена, десь на половину. Але і від них галасу вистачало. Трохи було прикро, що за сербів є, кому кричати та вболівати, а у нас підтримки не вистачало.
Е.Н.:  - А для мене сильного тиску не було. Більше думав про те, що треба перемагати і брати перші три очки.
Є.К.: - Переламним моментом було, коли вони пішли з п’ятим польовим гравцем. Дуже погано серби взаємодіяли, ми їх накривали і дотиснули.

- Ваша гра з Сербією була другою в перший день. Перший матч Португалії та Угорщини наживо вдалося подивитися?
Є.К.: - Ми приїхали, коли вже була кінцівка першого тайму, і дивилися другий тайм. Одразу кидалося в очі, що португальці сильні і тактично, і технічно – м’яч у багатьох з них, як до ноги приклеєний. Один хлопець там був такий, що для нього трьох пройти не проблема. Дуже багато передач було, розрахованих на замикання на дальній штанзі. В цій грі ми ще побачили, що угорці постійно використовували п’ятого польового гравця. У нас зазвичай з ним грають наприкінці гри, а угорці перший м’яч пропустили – і одразу пішли з п’ятим. Не вийшло – вони помінялися.

- Коли перед другою грою ви розбирали Португалію, на що головний тренер найбільше звертав вашу увагу?
Е.Н.:  - Виділяли капітана суперника, шостого номера, він весь час м’яч під праву прибирав. Тренер казав, щоб були обережними, не викидувалися. Щоб на своїй половині кожний грав з кожним. Перші 10 хвилин нам вдавалося все це виконували, грали на рівних, і моментів багато біля наших воріт не було. А при другому пропущеному м’ячі не розібралися, загубили гравця.

- Після першому Україна поступалася 0:3 – за рахунок чого намагалися змінювати перебіг гри?
Е.Н.:  - За рахунок характеру, колективу та підтримки один одного. Скоротили рахунок до 2:4, можна було і третій забивати. Потім вже коли було 4:6, були в нас і вихід сам на сам, і штанга. Довелось на останні дві хвилини йти з п’ятим, і португальці нас покарали.
Є.К.: - Ми там більше самі себе покарали своєю власною помилкою.

- У грі у Угорщиною після першого тайму Україна вигравала 2:1, а що сталося з командою по перерві, що опинилися на межі поразки?
- Є.К.: - Якісь м’ячі почали влітати в ворота незрозумілі – після рикошетів, від наших ніг. Тож вже нам довелося в останні хвилини гри йти з п’ятим, і рятівний м’яч забили за 52 секунди до сирени. Скажу, що угорці самі по собі якісь неприємні, можуть під час гри вщипнути. Коли на воротаря йдуть, то ногу не прибирають, а судді ніяк на це не реагували.

- Коли вже турнір завершився, керівництво команди якісь підсумки з вами обговорювало?
Є.К.: - Після останньої гри президент Асоціації футзалу України Сергій Владико подякував всім за те, що відіграли. Так, ми не вирішили головне завдання, та і з Угорщиною не виграли останню гру, але друге місце в такій сильній групі – не самий поганий результат.

- Вже після жеребкування було очевидно, що в Сербії прохідних матчів не буде?
Є.К.: - Ми трошки слідкували за іншими групами, так там інколи по 15, по 20 м’ячів забивали. Словаччина Азербайджан 12:0 переграла. У нас таких результатів не могло бути, вважаю, що в нас була найскладніша група.

- Чим особисто для вас став той тиждень, коли ви були однією командою – збірною України?
Є.К.: - Це колосальний досвід грати з такими сильними командами. Те, що ти грав за збірну України, щось особливе. Багато друзів мене підтримували, казали: «Молодець, працюй далі».
Е.Н.: - Для мене це теж був колосальний досвід.

- До речі, про друзів. Поки ви грали у Сербії, вони слідкували за вашими іграми?
Е.Н.: - У мене в групі в університеті ніхто не захоплюється футболом, ніхто і не дивився.
Є.К.: - У мене є однокласники, хто займається спортом, вони дивилися, підтримували через соціальні мережі. Хотів би подякувати за підтримку хлопців, які були з нами на зборі, але до Сербії не поїхали. Наш тренер «Локомотиву» нас постійно підтримував.

- Спогади від Сербії, як країни, які залишилися?
Є.К.: - В вихідний день вдалося погуляти містом. Врнячка Баня – дуже маленьке містечко. Нас супроводжувала людина, яка розмовляла російською. В місті є термальні джерела, і був такий епізод, коли ми гуляли. Ми зупинилися біля джерела, нам запропонували попити водички, бо вона лікувальна. Ми подивилися – літні люди п’ють, вирішили спробувати, але вода дуже несмачна.
Е.Н.: - Мені запам’яталась та місцевість, де ми були – гора на горі. Дуже гарна арена, де ми грали, вона має назву «Владе Дівац», я до того не знав, і нам розповіли, що це дуже сильний був баскетболіст.

- Напевне ви знаєте, що саме по вашому віку буде в найближчому майбутньому чемпіонат Європи серед команд U-19. Чи є для вас це якимось стимулом працювати і надалі?
Е.Н.: - Є бажання за два роки так вирости, щоб дати бій португальцям.
Є.К.: - Вони нам показали, в чому зараз вони сильніші. І хочеться їх не тільки наздогнати, а і бути сильнішими. Про Португалію кажуть, що в них команда одна з кращих у Європі. Через два роки ми повинні бути кращими. Треба працювати, додавати і фізично, і тактично. Дуже хочеться мати шанс ще зіграти з Португалією і перемогти.

Прес-служба Асоціації футзалу України