У кар'єрі універсала Віталія Скорого чималий досвід співпраці з провідними футзальними клубами України. З 2015 року він грає у «Продексімі». Як складається співпраця футзаліста з «мельниками» та про інші моменти своєї кар’єри, розпитала прес-служба херсонського клубу.

- Свого часу ти грав у казахському «Мунайши». Які практики або методи гри іноземного клубу виявилися корисними і залишаються в стилі гри до сьогоднішнього моменту?
- У Казахстан ми поїхали з тренером Олегом Солодовником, під керівництвом якого грали у «Єнакієвці». Я знав, що він буде вимагати в плані тренувань і гри, тому мені не було, до чого звикати або чекати якихось нових практик. Розумів і які вимоги будуть особисто від мене. В цьому плані мені було легко.

- А що є такого в футзалі Казахстану, чого немає в Україні?
- На той час, коли я грав у Казахстані, була одна лідируюча команда - «Кайрат», від чого, грубо кажучи, і «танцював» весь чемпіонат. Це сильний суперник, який дуже добре про себе заявив у Європі. З ними було цікаво грати і зрозуміло, що це зовсім інший рівень. Також цікавим суперником виявився «Тулпар». Дорогого коштує зіграти з ними кілька турів і Кубок Казахстану. Для мене це був величезний досвід. Українським клубам поки далеко до інфраструктури «Кайрата». Там вона розвинена краще. 

- В Україні ти грав за «ЗНТУ-ЗАЗ», «Інтеркас», «Метрополітен», «Марріон», «Тайм», «Єнакієвець». Який клуб сформував тебе як футзаліста?
- У Запоріжжі грав за університетську команду, тому особливого досвіду не отримав. Там я побачив перші ази футзалу. В університетську команду прийшов з великого футболу, і далі закрутилася моя кар'єра футзаліста. Але у Запоріжжі я так і не встиг розігратися у футзал.

Якщо ж говорити про те, коли я почав грати у футбол, то це було 13 років і, за традицією, в стандартній ДЮСШ. А у футзал – у 17-18 років.

А формування мене як футзаліста відбулося в київському «Інтеркасі». У командних іграх багато чого залежить від наставника. Так було і в Києві: нашому тренеру вдалося налагодити серйозну дисципліну. У всьому була чіткість: виїзди, тренування, ігри, збори. Ну, а також постійна і наполеглива робота над собою. Так, думаю, що закладка фундаменту кар'єри відбулася в «Інтеркасі» – там була серйозна підготовка. На сьогодні я не можу сказати, що абсолютно повністю сформований, як футзаліст. Я продовжую працювати над собою і кожна гра, турнір або Кубок – це новий досвід і шлях до розвитку. 

- З «Продексімом» пройшов Основний раунд Кубка УЄФА і стартуєш в Елітному раунді. Це ж не твій перший досвід гри в європейському футзалі.
- Не перший... Це буде третій досвід Кубка УЄФА. У Європу виїжджали з львівським «Таймом». З ним відіграв два Основних раунди та два Елітних. Плюс хороший досвід – це «Кубок Єрьоменка». Там виступають дуже сильні команди і не поступаються тим, хто в Кубку УЄФА. Тоді я грав за «Єнакієвець».

Що ж стосується майбутнього Елітного раунду Кубка УЄФА, то мені цікаво, як змінився європейський футзал. У складі львівського «Тайму» грав давно, впевнений, що з того часу змінилося багато.

Онлайн трансляції матчів дивитись – це одне, а ось вийти на паркет і зіграти... Всі ж розуміють, що це зовсім інше. Та й розвиток європейського футзалу не стоїть на місці. Вже навіть не можна порівнювати минулорічний чемпіонат і нинішній. Не можна порівнювати ігри Основного та Елітного раундів. 

- А в чому полягає успіх і зростання команд європейського футзалу? Це прогресивні методи ігри і практично ідеальна інфраструктура?
- Важко відповісти. Думаю, це взаємопов'язано, плюс фінансовий рівень вище та, відповідно, підбір гравців, якщо коротко. Футзал постійно розвивається. Неможливо методиками і знаннями минулих років вивести команду на рівень переможця. З кожним Кубком УЄФА, чемпіонатом Європи або світу, бачиш щось нове у грі.

- А окремий футзаліст? Який його шлях вдосконалення?
- Це самодисципліна і вимогливість до себе. Не тільки на полі, але і в повсякденному житті. Коли виходиш на паркет, викладаєшся на всі сто, але і тренування не повинні бути винятком. Вийшов на тренування – відпрацюй його «від і до». Це переходить і на гру, тому що просто не дозволяєш собі десь не дограти.

У вільний час дивимося огляди, чемпіонати Іспанії, Росії. Там рівень футзалу, звичайно ж, вище. Є, чому повчитися. Намагаємося черпати якісь комбінації або ходи. Думаю, що після поточного Елітного раунду також буде багато поживи для роздумів. Спортсмену важливо розвиватися всебічно. 

- Група «С». Експерти кажуть, що для «Продексіму» жереб виявився вдалим. Згоден з цим твердженням і якої команди варто особливо боятися?  
- Може, на перший погляд, і здається, що жереб виявився вдалим, але якщо детально розглянути наших суперників, то «Лупаренсе», приміром, зіграв унічию з «Барселоною». Це гідно. «Столиця» обіграла «Кайрат». Думаю, що не варто так впевнено говорити, що у нас прохідна група. Всі суперники гідні. Той же «Раба ЕТО Дьйор». Коли їздили до них, то першу гру виграли. У другій була нічия і це при тому, що п'ять основних гравців поїхали у збірну країни.

- З яким настроєм «Продексім» вирушає в Елітний раунд Кубка УЄФА? Все-таки команда представляє країну і маленький Херсон.
- Ми не маємо права недооцінювати суперників – буде нелегко! Ми налаштовуємося тільки на перемогу. Інакше навіщо виходити на майданчик?

- Що стосується Екстра-ліги, то дві гри (поразки від «Титан» та «Сокjла») для команди були не найвдалішими. «Мельники» програли. З чим це пов'язано, і які помилки треба виправляти?
- У нас, на жаль, у кожному сезоні є провальні етапи в чемпіонаті. Але, звичайно ж, далося взнаки і те, що з команди пішли універсали (ред. – 6 листопада клуб припинив співпрацю з трьома універсалами – Михайлом Волянюком, Микитою Шпигарем і Віталієм Кисельовим). За короткий час довелося перебудовуватися в четвірках. Але, на щастя, ми з гідністю виходили з таких ситуацій. Сподіваюся, що і ця не стане винятком. 

- У «Продексімі» ти граєш під номером 5. Це знак якийсь, прикмета або ж не варто надавати цій цифрі особливого значення?
- Я не завжди грав під номер 5. Був 3-м, 18-м. Ніяких прикмет або знаків в це не вкладаю. Який номер виявився вільним, такий і взяв. Я не особливо забобонна людина.

- Думав над тим, чим будеш займатися, коли твоя активна футзальна кар'єра завершиться? Можливо, це буде перекваліфікація?
- Думки є. Звичайно, хотілося б залишитися в спорті, т. к. це моя улюблена справа. Але життя така, що важко загадувати. Ну, до речі, я себе не відчуваю на 34 роки. На сьогодні я хочу грати.

- У багатьох хлопців «Продексіму» є якісь хобі або захоплення. Як ти любиш проводити вільний час?
- На хобі не вистачає часу. У мене дві дочки, 7-річна Єва і 4-річна Алісія, і дружина Тетяна, які вимагають постійної уваги. Моя сім'я – моя душа. Вони моя основна підтримка. Мої дівчатка ходять на всі ігри і дивляться онлайн-трансляції. І далі слідують рекомендації (сміється). У більшості випадків, у них радість від перемоги. Якщо ж поразка, то чую тільки слова підтримки – «наша команда найсильніша і в наступній грі ми обов'язково переможемо».

А в поїздах і в перервах між тренуваннями та іграми читаю, дивлюся огляди матчів або якісь фільми.

За матеріалами офіційного сайту МФК «Продексім» (Херсон)