Головна /
Юлія Дударчук: Футзал мені подобається більше, ніж футбол
За підсумками сезону 2015/2016 гравець полтавської команди «ПЗМС» Юлія Дударчук була визнана кращою молодою футзалісткою чемпіонату. Більше того – багато в чому завдяки її зусиллям «ПЗМС» вдалося здобути бронзові медалі чемпіонату України. Тому, прес-служба Асоціації футзалу України поспілкувалася з Юлією, а вона, відповідно, проаналізувала минулий сезон як для себе, так і для команди.
- Юля, у минулому сезоні «ПЗМС» став бронзовим призером чемпіонату України. Що можеш сказати за підсумками сезону?
- Цей сезон був одним з найважчих за пару минулих років, усі команди були варті перемоги. В тому, що ми не зайняли перше та друге місце, ми самі винні, бо програли на власних помилках. У цьому сезоні нам не вистачило футзального фарту. Сподіваюсь, що у наступному сезоні все складеться по-іншому, і ми будемо боротися за вищі місця.
- Як відомо, полтавська команда проводила перший сезон під новою назвою. Що змінилось після того, як «Ніка» стала називатись «ПЗМС»?
- Після зміни назви настрій в середині команди не змінився, завдання на сезон теж не змінилось.
- Ти сказала, що для того, щоб зайняти перше або друге місце, не вистачило футзального фарту. Чи були якісь фактори ще, окрім недостатку фарту?
- Так, був ще один фактор - зміна тренера, його нові тактичні схеми та принцип роботи на тренуваннях та іграх дещо змінився. Важко було одразу пристосуватися.
- А як ти оціниш сезон особисто для себе?
- Я незадоволена, хотілося б зайняти місце трохи вище.
- Тебе визнали найкращою молодою футзалісткою чемпіонату України. Що для тебе значить ця нагорода?
- Це було дуже несподівано. Роки заняття футзалом пройшли недаремно. Це додало мені ще більшої мотивації. У наступному сезоні буду доводити, що я варта цієї нагороди.
- А як ти прийшла у футзал?
- З дитинства ходила зі старшим братом на футбол. Потім їздила за хлопців грати на область, а тоді мене помітили та забрали у Полтаву. І так я розпочала грати у футзал.
- А чому саме у футзал, а не у жіночий футбол?
- Просто більше подобається.
- А брат досі має відношення до футболу?
- Тільки суто для себе грає.
- Він пишається своєю сестрою?
- Дуже, всім про мене розповідає.
- Які плани у тебе на наступний сезон?
- Тренуватись, грати та вигравати.
- Чи буде «ПЗМС» до снаги піднятись вище за нинішнє третє місце?
- Будемо старатись, і все у нас вийде.
- Давай повернемось до вже минулого сезону. Якщо не брати клубну приналежність, то що ти можеш сказати стосовно підсумкового розподілу місць?
- Місця всі заняли чесно, комусь більше повезло, комусь - менше.
- Чи можна було чекати, що «ІМС-НУХТ» стане чемпіоном?
- На початку чемпіонату так, а в кінці - вже не дуже.
- Матчі «ПЗМС» проти «ІМС-НУХТ» показали, що полтавська команда може боротись на рівних зі столичною. Але чогось бракувало іноді. Чого саме?
- Цього я не знаю.
- Можливо, далася взнаки не така широка лавка запасних?
- Можливо, адже у нас менше гравців, ніж у них.
- Окрім того, доводилося грати з одним воротарем, чи не так?
- Так, з воротарем у нас дійсно проблема. В ідеалі їх мало би бути два чи три, а не один.
- Юля, «ПЗМС» - це наразі єдина команда з Полтави, яка представляє місто в українському футзалі. Скажи, чи додає це додаткової мотивації?
- Так, це єдина команда. Однак, мотивації це не додає. У нас інша мотивація - завжди бути націленими на перше місце.
- Ти вже встигла дебютувати у збірній. Як ти сприйняла цей виклик?
- Це була для мене дуже радісна новина. Це те, про що я дуже давно мріяла.
- Як тебе прийняли у збірній?
- Дуже добре. Хоча, якщо чесно, я очікувала, що буде гірше.
- Чому були такі песимістичні очікування?
- Всі дівчата з різних команд, і у чемпіонаті постійно була заруба між нами. Але у збірній про це ніхто не згадував.
- А хто тобі допоміг адаптуватися у збірній?
- Мої дівчата з команди, які теж отримали виклик. Можливо, якби я сама була з «ПЗМС», то адаптуватися було би складніше. А так - все пройшло нормально.
- Що за ситуація сталася з тобою, коли ти отримала пошкодження під час гри за збірну?
- Було взаємне зіткнення, удар був у внутрішню сторону стопи. Після цього був больовий шок, і я втратила свідомість.
- Чи була можливість уникнути того зіткнення?
- Якщо зараз подумати, то я приходжу до висновку, що так. Але у той момент - ні. Просто все відбулося так швидко, що я і подумати не встигла.
- Наскільки ти відновилася після того зіткнення?
- Наразі я відновилася на сто відсотків, і вже маю сили для того, щоб готуватись до нового сезону.
- Чи готова ти знову допомогти збірній, якщо отримаєш виклик?
- Звичайно, готова. Як я казала, то виклик до збірної був моєю мрією. Але я хочу, щоб цей виклик не був одноразовим, і я докладу максимум зусиль для того, щоб закріпитися у збірній України.
Артем Терентьєв, прес-служба Асоціації футзалу України