Українських легіонерів у європейських країнах не так уже й багато, а тих, що посідають призові місця у чемпіонатах із своїми командами, ще менше. Один з них – це Влад Мазур, який здобув срібні медалі чемпіонату Словаччини з футзалу у складі "Слов-Матіка".

- Насамперед, розкажи про фінальний двобій чемпіонату. Чому програли (фінальна серії завершилась 2:3), хто був фаворитом двобою?
- Ми були фаворитами фіналу. Усі матчі були високого рівня. Втім, "Пінерола" також має хорошу команду. Усім у Словаччині уже набридло, що "Слов-Матік" виграє кожного року титул (команда виграла десять із одинадцяти останніх чемпіонатів, - В.К.), і цього року робили все для того, щоб цей чемпіонат виграв хтось інший. На кожному фінальному матчі я відчував, що ми грали на виїзді. У нас із "Пінеролою" один зал, де приймають і вони, і ми.

- Розкажи, як потрапив у команду, яка не раз була чемпіоном Словаччини, у "Слов-Матік"?
- Одного разу уже відповідав на таке запитання у інтерв'ю. Після "Енергії" я поїхав грати у великий футбол до Словаччини. Мої одноклубники з МФК "Вранов" покликали мене зіграти за одну з команд в аматорському турнірі Delfin cup, там я отримав нагороду, як найкращий гравець, і мене запросили у команду з Першої ліги ФК "Тролігабус Прешов". З ними ми вийшли у «Фінал чотирьох» Кубка Словаччини і у фіналі грали з "Слов-Матіком", на жаль програли (8:13. - В.К.). Я не мав змоги зіграти, бо мав останній тур за "Вранов". Там мене побачили гравці і тренери "Слов-Матіка" - "Тролігабус" вийшов у вищу лігу, але, на жаль, через фінансові проблеми команди не стало.

- То ти ще й срібний призер Кубка Словаччини?
- Як я вже й казав, у фіналі я не грав. Але я грав до цього у кубкових матчах і був у заявці на фінал.

- Як ти для себе оціниш, срібні нагороди чемпіонату – це успіх?
- Не задоволений "сріблом" Словаччини, бо я максималіст. Хотів виграти "золото" з командою, яка всередині як сім'я.

- У "Слов-Матіку" тренер довіряв тобі, чи потрапляв ти у основний склад?
- Тренер вірив у мене, і це дуже важливо. Я прийшов у команду наприкінці сезону перед плей-офф. Не зіграв багато матчів і багато часу був травмований. Через травму пропустив дві контрольні гри у Празі, в якій награвались четвірки на дві півфінальні зустрічі з "Прешовом". Відновився тільки на фінал, але в першій грі тренер боявся мене випускати, і я не грав. Але все ж зміг відзначитись двома гольовими передачами у одній з півфінальних, і у одній з фінальних ігор. Найгірше у житті спортсмена - це травми. Вони у цьому році мені сильно заважають.

- Також, знаю, ти грав і у другій команді.
- Так, я паралельно виступав за "Слов-Матік Б", який грає на лігу нижче. Команда посіла перше місце за підсумками плей-офф. Я встиг зіграти 7 ігор, у яких забив 13 голів.

- Які плани на майбутнє після завершення сезону в Словаччині. Залишаєшся в команді чи ні?
- Не знаю ще, що буде. У клубі актуальна проблема зі спонсорами, але я б хотів залишитись у такій команді.

- Як загалом тобі Словаччина, встиг роздивитись цікавинки країни?
- Братислава досить красиве місто, але Львів для мене найкращий. У кожного львів'янина трошки інший менталітет, проте зараз я вже розумію багато речей тут.

- Кілька слів про твою кар'єру, де починав грати, і як тебе доля занесла до Словаччини?
- Починав грати у ДЮСШ "Сокіл", потім була "Покрова" (Львів), багато аматорських команд. Перша професіональна команда – ФК "Львів", далі були аматорські команди з дуже кваліфікованими виконавцями, які грали і у Вищій лізі України та отримували титули. Потім після року у львівській "Енергії", яка стала для мене першою професіональною командою у футзалі, я переїхав у Словаччину.

- Які ставиш перед собою цілі у футболі і футзалі? В якому спорті, передусім, себе бачиш у майбутньому?
- Я працюю над собою і ставлю кожного разу максимальні цілі. Для мене важливо, яким бачать мене тренери, які зі мною працюють.

- Ти пограв у львівській "Енергії", яка ставала призером чемпіонату України, тепер став віце-чемпіоном Словаччини. Що, на твою думку, потрібно зробити, щоб тебе побачив тренерський штаб нашої збірної з футзалу?
- Я дуже радий, що грав у "Енергії", і зараз мої колишні одноклубники стали чемпіонами України. Обов'язково по приїзду додому відсвяткую з ними титул.

Був би дуже радий, якщо б мене викликали до збірної. Я був підопічним Косенка і, думаю, що він бачив мене перспективним, якщо я підписав контракт з "Енергією". Шкода, що не мав більше шансів довести свою кваліфікацію, але я вдячний "Енергії", яка багато мене навчила. Я й далі навчаюсь і розвиваюсь, не хочу зупинятись ні на секунду, а рости, рости і рости. Вірю в те, що моя гра буде достойна виступів за збірну.

Володимир Крупчук, спеціально для прес-служби АФУ