Гравець жіночої збірної України та київського «IMS-НУХТ» Анастасія Кліпаченко розповіла про свої враження від навчально-тренувального збору у Броварах та проаналізувала завдяки чому столичній команді вдалося кваліфікуватися до фіналу Кубка України 2019/2020.

– Анастасіє, жіноча збірна України не збиралася впродовж десяти місяців. Розкажи про твої враження від навчально-тренувального збору, який нещодавно завершився у Броварах?

– Без сумніву, можу сказати, що всі дівчата приїхали на збір з великим бажанням. Перші дні завдяки цим емоціям ніхто особливо й не зважав на тренувальні навантаження. З кожним днем вони збільшувалися, і приблизно на третій день втома дала про себе знати, оскільки минуло досить багато часу й для всіх такі навантаження перестали бути чимось звичним. Тож, організм дійсно відчув щось нове впродовж досить тривалого періоду. Наприклад, «IMS-НУХТ» не проходив тренувальні збори. Команда зібралася лише у вересні та проводила три тренування на тиждень. Ті, хто хотів – допрацьовували додатково: відвідували тренажерний зал, грали у чоловічих командах. Саме тому, спочатку режим дворазових тренувань впродовж дня здавався чимось незвичним. Був певний екватор зборів під час якого всі були дуже втомленими. Досить добре, що у збірної з’явився такий апарат як фазаграф, котрий надавав дані щодо відновлення організму. Це цікава інформація як для тренера, так і для гравців щодо відслідковування впливу навантаження на організм. Тобто, ти можеш відчувати себе певними чином, але максимально точно твій стан опишуть саме цифри на цьому пристрої. Нам вдавалося досить швидко відновлюватися й коли тренер казав, що показник є доволі стабільним – це надавало додаткових внутрішніх сил.

Взагалі, цей збір ми провели у трохи омолодженому складі. Була чудова атмосфера. Дівчата підтримували одна одну, панували здорова конкуренція й чудовий настрій. Це також додавало зайвих сил. Тренування видалися надзвичайно цікавими. Під час них ми постійно виконували різні вправи. За цей аспект хочеться подякувати Олегу Миколайовичу Шайтанову та Костянтину Григоровичу Власенку. Завдяки тренувальному процесу під їхнім керівництвом нам вдалося собі повернути як фізичний, так і емоційний тонус. Загалом, безумовно, всі скучили за перебуванням у складі збірної.

– На жаль, збірній України не вдалося провести заплановані раніше матчі проти Португалії. Як оціниш важливість цього НТЗ, зважаючи на відсутність ігрової практики?

– Однозначно, НТЗ у Броварах вийшов ефективним і продуктивним. Зважаючи на коронавірус і те, що чемпіонат ще не розпочався, збір був дуже потрібним. Тут хотіла б подякувати Асоціації футзалу України, яка пообіцяла організовувати нам подібні НТЗ майже кожного місяця. Це допоможе краще готуватися до матчів чемпіонату України та міжнародних товариських зустрічей. Зараз ніхто не знає, що буде з офіційними матчами у 2021 році. Однак, ми, у будь-якому випадку, маємо перебувати у бойовій готовності. Дійсно, навчально-тренувальний збір у Броварах – це новий подих як для гравців, так і усього жіночого футзалу в Україні.

– Під час НТЗ ви провели два спаринги у досить незвичному форматі (перший – 8 таймів по 4 хвилини, другий – 6 таймів по 4 хвилини). Розкажи, наскільки цікавою практикою вони стали особисто для тебе?

– Безумовно, у збірній зібралися гравці, які перебувають на високому рівні. В інакшому випадку, тебе не викличуть до збірної. У складах цих команд, здебільшого, окремо виступали футзалістки з «IMS-НУХТ» та «ЗХО-Тесла». Хоч ми у запеклій боротьбі й перемогли у рамках 1/2 фіналу Кубка України, ці зустрічі виявилися не менш напруженими і цікавими. Звичайно, наші суперниці хотіли відігратися. Однак, це можна назвати справами у рамках НТЗ збірної, а не матчем між командами. Тим не менш, все одно було досить цікаво. Обидва поєдинки видалися досить насиченими щодо емоцій.

У першій зустрічі наша команда діяла від оборони та грали без замін, оскільки травми зазнала Юлія Шевченко. Зважаючи на нашу тактику, ми були менш активними. Це зіграло проти нас, оскільки команда пропустила м’яч під час помилки у захисті, коли суперник розіграв стандарт. На жаль, відповісти результативно ми не зуміли.

Натомість, друга зустріч вийшла більш змістовною. Ми пресингували нашого опонента впродовж усіх таймів, що дало свій результат. Емоції були дуже класними. Незважаючи на завершення збору, коли, здавалося б, сил вже не мало лишатися, всі хотіли грати ще. Загалом, після таких спарингів можна лише подякувати дівчатам за здорову конкуренцію та за те, що ми робимо сильнішою одна одну. Безумовно, хотілося б зіграти повноцінний міжнародний матч у складі збірної. Втім, зважаючи на нинішню ситуацію у світі, зробити це досить непросто.

– Як вважаєш, що стало запорукою успіху «IMS-НУХТ» у кубковому протистоянні з «ЗХО-Тесла»?

– Думаю, ці матчі продемонстрували, що на паркет вийшли люди, які люблять футзал всім серцем і душею. Незважаючи на всі перепони, які полягали у відсутності належного тренувального процесу, а інколи – відсутності великої уваги до жіночого футзалу, дівчата прагнули довести, що жіночий футзал в Україні має існувати. Ми – професіонали, які підтримують свою форму, незважаючи на велику перерву, пов’язану з карантином. Свій останній офіційний матч «IMS-НУХТ» провів ще другого березня у рамках 1/4 фіналу Кубка України. Втім, багатьох влітку загартував пляжний футбол, де досить багато футзалісток отримували важливу ігрову практику. Ми мали досить багато бажання. Перед півфінальними матчами тренер команди захворів, і процес підготовки досить змінився. У тренувальному процесі нам допомагали хлопці з Favbet Екстра-ліги та Вищої ліги чемпіонату Києва. Повторюся, бажання було надзвичайно великим. Ловила себе на відчутті, що найбільш важливим є той факт, що жіночий футзал повертається. Дуже хотілося, щоб всі залишилися здоровими та отримали задоволення. Безумовно, ми чотири роки поспіль ставали чемпіонками і амбіцій у нас багато, однак, передусім, хотілося повернутися на паркет і спробувати повернути у людей ту зацікавленість у нашому виді спорту, яку вони мали до карантину.

– Якщо більше звертати увагу саме на спортивну складову. На твоє переконання, рахунок 2:1 після першого матчу був досить комфортною перевагою для «IMS-НУХТ»?

– Звичайно, ні. На початку матчу у Броварах ми мали досить багато моментів. Відчувалася якась невпевненість у діях суперника. Однак, зрештою, наша команда завершила поєдинок за мінімальної переваги у рахунку. Було присутнім розуміння, що у Харкові буде інша гра та паркет суперника. Втім, ми налаштовувалися винятково на перемогу. Ніхто не рахував різницю забитих та пропущених м’ячів. Зрештою, боролися до кінця і досягли необхідного результату.

– Зважаючи на те, що у цьому протистоянні з п’яти командних м’ячів ти забила три, можеш сказати, що твоє повернення на паркет після карантинної паузи вдалося?

– Думаю, що так. Мені здається, що після перерви я повернулася більш впевненою у власних силах. Хочеться знайти стабільність й надалі демонструвати вдалу гру. Скажу відверто, що я дивилася на деякі види спорту, змагання в яких відновилися після паузи, й закрадалися різні думки щодо свого розвитку в інших сферах. Однак, дуже сумувала за футзалом. Карантинна пауза стала для мене певним перезавантаженням. Я зуміла переосмислити деякі психологічні моменти щодо розуміння чи дійсно хочу й надалі займатися футзалом. Після того як я забила гол у першому матчі – емоції були просто неймовірними. Тож, повернення вийшло вдалим, але зупинятися на цьому не планую!

– За підсумками чемпіонату у Вищій лізі «IMS-НУХТ» став бронзовим призером та вперше за довгий час не завоював чемпіонський титул. Як вважаєш, чи стане певною розрадою у сезоні 2019/2020 можливість додати до Суперкубка України ще й національний кубок?

– Як на мене, кубкові трофеї можуть стати певною реабілітацією для нас. Бажання для цього у нас дуже багато. Титулованим командам завжди важче завойовувати трофей, аніж, наприклад, «Будстару-НПУ», який подолав тернистий шлях до свого дебютного «золота». Безумовно, такий результат став певною мотивацією для того, аби у майбутньому продемонструвати, що ми гідні більшого. І команда його приймає. Звичайно, нашому президенту неприємно, оскільки він вкладав в «IMS-НУХТ» душу і кошти. Однак, для нього, тренера і всіх дівчат третє місце у чемпіонаті є знаком до того, що потрібно переосмислити цей крок назад, щось змінити у своїй роботі та ставленні до неї, проаналізувати власні помилки, і надалі рухатися винятково вперед!

– У фіналі Кубка України «IMS-НУХТ» зустрінеться з «Будстаром-НПУ». Як вважаєш, наскільки цікавим буде протистояння, зважаючи на зміни у складах команд?

– Дійсно, досить багато провідних гравців залишили склад «Будстара-НПУ». Однак, безумовно, боротьба буде цікавою. Обидві зустрічі відбудуться у Києві і заплановані на грудень. Правду кажучи, хотілося б їх зіграти вже зараз, аби швидше завершити сезон 2019/2020. Це протистояння обіцяє стати цікавим, зважаючи на те, що у ньому зійдуться чемпіон та екс-чемпіон. Безумовно, було б ще цікавіше, якби у складі «Будстара-НПУ» залишилося більше футзалісток серед тих, які минулоріч захищали кольори цієї команди.

– Які завдання стоять перед командою на чемпіонат?

– Звичайно, максимальні! Скажу відверто, що ми заявилися у Вищу лігу, але ситуація є досить складною. Cподіваємося, що братимемо участь у чемпіонаті, але 100-% впевненості не маємо.

Богдан Ісаєв, прес-служба Асоціації футзалу України
Фото: Павло Кубанов, прес-служба АФУ, «IMS-НУХТ»